Автор Коваль Софія Під тінню голоду
В полях, де колись жито зростало,
Залишилось тільки тінь і знемога.
У серцях наших стражденний голос
Кличе пам’ять про голод і сльози.
Історія в траурних кольорах
Монети з небес, жорстокі страждання,
В суспільстві печалі, сльози без дна.
Голодомор — пам’ять, що в нас не вмирає,
І в кожнім серці його біль розцвітає.
Хліб на автоматах
На бляшаних стінах — зліплені шрами,
Голодомор, сльози, та свинцеві драми.
В очах українців — туга і спогад,
На землю свою плачем, серце — в броні.
Мережею живих спогадів
Смерчами пройшов, не зламав, не знищив,
Сіно, що пшеницями дихало, знищив.
Але в нас живе пам’ять — матерів плач,
Голодомор в історії — наш наперекір страх.
В полум’ї забуття
Громадський гнів, і спогад забуття,
Скільки зведено на його вівтарі!
В криках голодних душ, в стукіті сердець,
Все ще пам’ятається, як тонули в біді.
Сліз немає… є тінь
На святих теренах виростали печалі,
В безводних краях, де немає змін.
Голодомор — стиснення, что спеціалізується
На мовчанні наших предків, їхній тінь.
Крик у безодні
Крик у безодні — це наш пам’ятник,
На вустах вітрах — спогади натомлені.
Сторінки минулого так болючі —
Голодомор не зітреться — в серцях залишиться.
Згаслі зірки
В небесах України зірки погасли,
Кров пшениці червона в землі сплуталась.
Голодомор, Карі, не витримали сльози,
В цих словах — наша гірка пам’ять.
Той мовчазний біль
Тихий голос з глибин століть,
Цей біль ніколи не зникне із сердець.
Голодомор дав нам уроки жорстокі,
Сила нації – в пам’яті, в ніжній мові.
Дні прибутку
Дні зникли, як рядки книжок,
І спогади живуть у вітрах холодних.
Голодомор, ти не зникаєш –
Ти лише тане в очах наших.
Голодомор у віршах
Приходили вночі з темряви грози,
Сила духу – не із знедолених хлібоздач.
Голодомор навчить нас не забувати,
Бо в пам’яті предків та пам’яті — все.
Вітрини пам’яті
Вітрини спорожніли – там все залишилося,
Тільки сліди страждань та мрії заколоті.
Голодомор — ненависті спогад,
Але справжня любов над ним стане сильнішою.
Голод в краю
Зозуля стукнула в серці заспівом,
А світ мій замовкає на території болю.
Голодомор не піде з корінням,
Він живе в нас — генетичний урок долі.
Батьківщина спогадів
Батьківщина під стягом сліз й болю,
Слова тихо звучать крізь покоління.
Голодомор, ай веде до забуття,
Але в наших снах — правда живе.
Виток в бурулі
Зрошені слізьми мечі, села, поля,
В руках матерів — забуті мрії.
Голодомор — невимовна драма,
Але пісня живе, в серцях журливих.
Непереможні
Нам добре знати, як стогне земля,
Як вітри біду несуть з далека.
Голодомор, мовчки сльози ллє,
Але спогад життя не помре ніколи.
Світло в тіні
Так надійно пронесемо через роки,
Ту пам’ять, що горить, немов свічка в руці.
Голодомор в нашій душі назавжди,
Єдине, що залишив, — це світло на дні.
Перо сліз
Серце стукає, мов перо у руках,
Час не стирає сліди біди, тихих сліз.
Голодомор — це не просто слова,
Це крик, це пам’ять, це вічна жертва.
Далеке героїзм
Земля пам’ятає, як вода обожнює,
Голодомор у війни з підневільним спогадом.
Ми — ті, хто живе, хто стоїть незламно,
Героїзм в нашій душі — ніколи не зникне.
Карби в тіні
Там, де хліб та мрії стали літопсисом,
Спогади про голод — наш карб в траву.
Голодомор — невимовна спадщина,
Але в нашій свободі — мудрість любові.
Пісня матері
Материнська пісня про хліб і сльози,
Голос душі, крик в тиші радісній.
Голодомор — біль не закінчується,
Але надія живе, як сонце в душі.
Душа на ланах
Україна, в сльозах ти закутана,
Голодомор, як рана — постійний стик.
Але з пепла любов сіяє,
Ти — наша батьківщина, ми діти твої.
Вічний спогад
Коли хліб став символом страждань,
Голос пам’яті — незгасиме полум’я.
Голодомор, ти болючий, але чесний,
І наша сила — в мові, в любові.
На крилах снів
Сни пришвидшені без хліба,
А світ тепер не такий, як тоді.
Голодомор, в спогадах — тінь,
Але надія, як промінь, не згасне в душі.
Лист до майбутнього
Лист до майбутнього пишу з пам’яті,
Голодомор — хай ніколи не повториться.
Голос стогне, та серце все ще б’ється,
Бо життя триває — наша надія.
Довгий шлях пам’яті
Дороги забули, але серце — не зітре,
Голодомор залишив слід, як біда.
На крилах пам’яті, передача кольорів,
Ми біжимо з надією — спогад в серці живе.
Вічний біль
Біль, що завжди з нами, як тінь,
Голодомор — рана на тілі землі.
Але в серці — незгасима сила,
Жити завжди, з пам’яттю бути — рішуче.
Пам’ять в словах
Слова, як хліб, важливі й потрібні,
Вони знову згадають про втрати, про біль.
Голодомор — безмежна історія,
Але в нас зберігається сила, любов і надія.
Голодомор в серці
У серці України — біль і втрати,
Скільки тисяч народу забрало слово.
Голодомор — це не лише історія,
Це мій біль, моя гордість — моя душа.
Відлуння
Зовсім близько в іменах безвісті,
Голодомор, з покриттям — наш рід.
Відлуння прощення, в кожнім переживанні,
Вірші — мов малюнки, зворушують серце.
Крила пам’яті
Крила пам’яті, що панують у снах,
Голодомор, спогад — наш спільний писок.
Ми, українці, у кожнім серці маєм,
Хліб і сльози, та мрії — все зберігаємо.
Біля маминої грубки
Сиділа в темряві біля грубки,
Голодомор — це не просто страх.
Це мати, що співає про хліб і тепло,
Спогад про все, що в серці живе вглиб.
Листи з минулого
Листи з минулого ми читаємо,
Голодомор в рядках — це стогін віків.
Серце трепетне, ніжне і чутливе,
Вічне коріння — пам’ять.
Тіні на землі
Тіні лишились — ми їх засіваємо,
Голодомор у нашій душі — це вузол.
Але в нас живе пам’ять, тримай її,
Це скарб, що ніколи не зникне в бозі.
Заповіт
В серцях наших стражденних — заповіт,
Голодомор — свідок наших гірших днів.
Та й наука пам’яті — безцінна сльоза,
Ми не забудемо, ми будемо жити!
Лист до небес
Лист до небес, до тих, що вже не з нами,
Голодомор — це не лише слова.
Це крик душі, це гірке мовчання,
Але ми піднімемось, як весняне знову.
Дух предків
Дух предків живе в безвість, крім страт,
Голодомор — щирий стереотип історії.
У серцях наших — сила і пам’ять,
Світло виросте з кожної сльози.
Під крилом матерії
Під крилом матерії, що серце тримає,
Голодомор, ця вічна тінь, постійно.
Але в надії ми — не згасимо,
Крізь біль і пам’ять — будемо жити.
Зимова ніч
Зимовими ночами співають зірки,
Кожен рік приносять спогад про голод.
Ми — свідки, надії їхніх слів,
Сила вічного — буде жити в серці.
Біля свічки пам’яті
Біля свічки пам’яті, вони горять,
Голодомор — протест безмовний стогін.
Та в нас живе світло, що ніколи не зникне,
Ми будемо жити — наш заповіт.
Тіні на ланах
Тіні на ланах — там, де ми були,
Голодомор — символ безжальної долі.
Та разом з піснею в серці забуто,
Ми станемо сильнішими — завжди будемо вільні.
На краю світла
На краю світла, де пам’ять живе,
Голодомор — це болісна гарантія.
Та в рядах народу, в нашій єдності,
Ми переживемо все — ніколи не зникнемо.
Криниця пам’яті
Криниця пам’яті — це в наших голосах,
Голодомор, вузлики спогадів у теренах.
Сприйняття нашої долі — ота межа,
В пам’яті — наші мрії, міць любові і тепла.
Кравченко Олена