Що таке вагіноз: причини, симптоми та методи лікування бактеріального вагінозу

Бактеріальний вагіноз являє собою найбільш розповсюджене інфекційне захворювання влагалища репродуктивного віку у жінок. Це патологічний стан, який виникає внаслідок порушення нормальної мікрофлори влагалища та розмноження патогенних мікроорганізмів. За даними медичної статистики, від цього захворювання страждає 15-30% жінок репродуктивного віку в світі. Своєчасна діагностика та лікування вагінозу є критично важливою для запобігання серйозним ускладненням.

Що таке бактеріальний вагіноз

Бактеріальний вагіноз – це дисбіотичне захворювання, при якому порушується баланс мікроорганізмів у внутрішньому середовищі влагалища. У нормальному стані влагалище заселене переважно корисними лактобацилами (Lactobacillus crispatus, Lactobacillus gasseri, Lactobacillus jensenii), які утворюють молочну кислоту та підтримують кислий pH. При розвитку вагінозу кількість цих корисних бактерій різко зменшується, а їх місце займають анаеробні мікроорганізми.

Основні характеристики стану включають наступні особливості:

• Зміна рівня pH влагалища з 3,8-4,5 до 4,5-6,0
• Надлишкове розмноження анаеробних бактерій
• Утворення біопленок патогенними мікроорганізмами
• Відсутність запального процесу в більшості випадків
• Розвиток вульвовагіниту у 50% пацієнтів

Причини виникнення бактеріального вагінозу

Розвиток бактеріального вагінозу викликається комбінацією різних факторів ризику, які порушують природний баланс мікрофлори. Науковці виділяють як поведінкові, так і анатомічні, та гормональні причини, які сприяють дисбіозу. Розуміння цих факторів дозволяє жінкам та лікарям приймати профілактичні заходи для попередження захворювання.

Основні причини виникнення патології мають такі механізми впливу на мікробіом:

1. Спринцювання – видаляє корисну мікрофлору та змінює pH
2. Сексуальна передача – патогенні бактерії потрапляють від партнера
3. Антибіотики – знищують лактобацили та сприяють розмноженню анаеробів
4. Гормональні зміни – зменшують вироблення гліцогену для лактобацил
5. Ставки для організму – спричиняють дисфункцію імунної системи

Симптоми бактеріального вагінозу

Клінічна картина вагінозу варіює від безсимптомної форми до явних ознак дисбіозу. Приблизно 50% жінок з вагінозом не відчувають жодних симптомів, що ускладнює своєчасне виявлення захворювання. Симптоми, коли вони присутні, зазвичай посилюються після статевого контакту або перед менструацією через зміни рівня pH.

Основні симптоми вагінозу включають:

• Виділення з піхви – молочного або сірого забарвлення
• Неприємний запах – рибний запах виділень (амінний запах)
• Дискомфорт – біль, свербіж або печіння в піхві
• Диспареунія – болючість під час статевих стосунків
• Дизурія – біль та дискомфорт під час сечовипускання
• Запалення – почервоніння та набряк зовнішніх статевих органів

Методи діагностики вагінозу

Точна діагностика вагінозу грунтується на аналізі клінічних симптомів та результатах лабораторних досліджень. Гінеколог проводить комплексне обстеження, включаючи зовнішній огляд, мікроскопічний аналіз, культуральні дослідження та молекулярно-генетичні тести. Своєчасна діагностика дозволяє розпочати адекватне лікування та запобігти ускладненням.

Основні методи діагностики складаються з таких етапів:

1. Клінічне обстеження – оцінка симптомів та анамнезу пацієнтки
2. Вагінальний мазок – мікроскопічний аналіз бактеріальної флори
3. Критерії Амселя – найбільш поширений діагностичний критерій
4. Вагінальний рН-тест – вимірювання кислотності виділень
5. ПЛР-діагностика – молекулярно-генетичний аналіз

Критерії Амселя для діагностики

Критерії Амселя являють собою стандартизований метод діагностики, розроблений американським дослідником у 1983 році. Для встановлення діагнозу необхідна наявність мінімум трьох з чотирьох критеріїв. Цей метод має чутливість 90-95% та специфічність 86-93%, що робить його золотим стандартом у клінічній практиці.

Чотири основні критерії Амселя включають:

• Гомогенні виділення – молочного забарвлення, рівномірно розподілені на стінках піхви
• Рибний запах – амінний запах, посилюється при додаванні гідроксиду калію (KOH-тест)
• Підвищений рH – рівень pH більше 4,5
• Ключові клітини – епітеліальні клітини з прикріпленими бактеріями (виявляються при мікроскопії)

Молекулярно-генетичні методи діагностики

Сучасні молекулярно-генетичні методи дозволяють точно ідентифікувати специфічні мікроорганізми, які викликають вагіноз. Полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР) виявляє ДНК патогенних бактерій і дозволяє встановити точний видовий склад мікрофлори. Ці методи мають вищу специфічність та чутливість порівняно з традиційними методами діагностики.

ПЛР-діагностика виявляє наступні мікроорганізми:

1. Gardnerella vaginalis – найчастіше патогенна бактерія при вагінозі
2. Mobiluncus species – анаеробні бактерії з характерною морфологією
3. Prevotella species – облігатні анаероби
4. Mycoplasma hominis – мікроорганізм з мінімальним розміром
5. Atopobium vaginae – бактерія, пов’язана з рецидивуючим вагінозом

Методи лікування бактеріального вагінозу

Лікування вагінозу здійснюється комплексно і включає антибактеріальну терапію, відновлення нормальної мікрофлори та профілактику рецидивів. Перший вибір – системні або місцеві антибіотики, які покращують стан у 80-90% пацієнтів. Однак велике значення має також немедикаментозна терапія для відновлення натуральної мікрофлори.

Схема лікування складається з наступних компонентів:

1. Лікування першої лінії – місцеві або системні антибіотики протягом 5-7 днів
2. Відновлювальна терапія – пробіотики та пребіотики на 2-4 тижні
3. Профілактична терапія – у випадку рецидивів можуть застосовуватися довгострокові схеми
4. Поведінкові заходи – дотримання гігієни та корекція факторів ризику
5. Спостереження – контрольне обстеження через 1 місяць після лікування

Антибактеріальна терапія

Антибіотики залишаються основою лікування бактеріального вагінозу, оскільки вони ефективно знищують патогенні мікроорганізми. Вибір препарату залежить від ступеня тяжкості захворювання, вагітності пацієнтки та наявності протипоказань. Лікування слід розпочинати якомога раніше для попередження ускладнень та розвитку рецидивів.

Переважні антибіотики для лікування вагінозу:

• Метронідазол – найчастіше призначається, активний проти анаеробів
• Клінданцин – альтернатива при алергії на метронідазол
• Тинідазол – більш тривала дія та менше побічних ефектів
• Секнідазол – новіший препарат з однократним прийманням
• Орнідазол – активний проти анаеробів, менша частота побічних ефектів

Місцева (топічна) терапія

Місцеве застосування антибіотиків має низку переваг: висока концентрація в очагу ураження, мінімальна системна абсорбція та менше побічних ефектів порівняно з пероральним прийманням. Гелі та креми з антибіотиками легко наносяться й швидко діють. Це особливо важливо для вагітних жінок, так як мінімізує вплив на плід.

Основні форми місцевої терапії:

1. Вагінальні гелі – метронідазол 0,75%, клінданцин 2%
2. Вагінальні креми – клінданцин 2%, метронідазол 0,75%
3. Вагінальні таблетки – метронідазол 500 мг, секнідазол 1200 мг
4. Вагінальні свічки – орнідазол 500 мг, натамицин 100000 MO
5. Розчини для промивання – хлоргексидин 0,05%, перекис водню

Системна (пероральна) терапія

Пероральне застосування антибіотиків показане при тяжких формах вагінозу та при високому ризику ускладнень. Системна терапія забезпечує рівномірне розподілення препарату у всіх тканинах організму та результативнішою контролює інфекцію. Однак потрібно враховувати можливі побічні ефекти та взаємодію з іншими препаратами.

Схеми пероральної антибактеріальної терапії:

• Метронідазол 500 мг 2 рази на день протягом 7 днів
• Клінданцин 300 мг 2 рази на день протягом 7 днів
• Тинідазол 2 г один раз на день протягом 2-3 днів
• Секнідазол 1 г один раз на день протягом 1 дня
• Орнідазол 500 мг 2 рази на день протягом 5-10 днів

Пробіотична терапія

Пробіотики містять живі корисні мікроорганізми, які відновлюють нормальну мікрофлору піхви та підтримують колонізацію лактобацил. Дослідження показують, що комбінована терапія з антибіотиками та пробіотиками знижує частоту рецидивів на 30-40%. Пробіотики можна застосовувати як під час антибіотичної терапії, так і після завершення лікування.

Основні пробіотичні штами для відновлення мікрофлори:

• Lactobacillus crispatus – найбільш ефективний штам для профілактики рецидивів
• Lactobacillus gasseri – посилює імунну функцію
• Lactobacillus jensenii – створює молочну кислоту
• Lactobacillus rhamnosus – адгезивність та конкурентність до патогенів
• Lactobacillus plantarum – посилює бар’єрні функції епітелію

Лікування вагінозу під час вагітності

Лікування вагінозу у вагітних жінок має особливо важливе значення, оскільки це захворювання асоційовано з передчасними пологами, низькою масою плода та ранніми розривами плідних оболонок. Безпечними для плода є метронідазол та клінданцин у другому та третьому триместрах. Місцева терапія вважається найбільш безпечною через мінімальну системну абсорбцію.

Рекомендації щодо лікування вагінозу в період вагітності:

1. Скринінг – всі вагітні повинні обстежуватись на вагіноз у першому триместрі
2. Перший триместр – місцева терапія (клінданцин 2% крем)
3. Другий та третій триместри – метронідазол 500 мг 2 рази на день 7 днів
4. Безсимптомний вагіноз – лікується при високому ризику ускладнень
5. Контроль – повторне обстеження через 1-2 тижні після завершення лікування

Ускладнення вагінозу

Незалежно від того, що вагіноз розцінюється як дисбіоз, а не справжня інфекція, він може спричинити серйозні ускладнення, особливо у вагітних. Патогенні бактерії можуть підняматись сходинкою до матки, маткових труб та яйцеників, викликаючи запальні захворювання малого таза. Крім того, вагіноз збільшує ризик передачі ІПСШ та розвитку постабортних інфекційних ускладнень.

Можливі ускладнення при відсутності лікування:

• Передчасні пологи – вагіноз збільшує ризик на 40-60% під час вагітності
• Запалення органів малого таза – пієлонефрит, ендометрит, сальпінгіт
• Постабортні інфекційні ускладнення – у 5-10% випадків розвивається серйозна інфекція
• Передача ІПСШ – вагіноз сприяє передачі гонореї та хламідіозу
• Синдром токсичного шоку – рідкісна, але серйозна ускладнення
• Послабленість запальних реакцій – виникає імунодефіцит

Профілактика рецидивів вагінозу

Профілактика рецидивів – це критично важливий аспект ведення пацієнтів з вагінозом, оскільки частота рецидивів становить 30-50% протягом першого року після лікування. Комплексна профілактика включає поведінкові заходи, місцеву терапію та дотримання специфічних правил гігієни. Довгострокова супресивна терапія розглядається при частих рецидивах (більше 4 на рік).

Заходи профілактики рецидивів включають:

1. Уникнення спринцювання – це порушує природний pH влагалища
2. Обмеження сексуальних партнерів – зменшує ризик передачі патогенів
3. Використання презервативів – запобігає передачі бактерій
4. Регулярне застосування пробіотиків – підтримує здорову мікрофлору
5. Місцева терапія метронідазолом – один раз на тиждень після менструації протягом 5-6 місяців
6. Уникнення тесного нижньої білизни – дозволяє їй дихати та запобігає надмірній вологості

Роль статевого партнера в лікуванні

Питання про необхідність лікування статевих партнерів залишається дискусійним у медичній спільноті. Більшість рекомендацій свідчить про те, що лікування партнерів не впливає на вилікування жінки та не запобігає рецидивам. Однак у випадку наявності симптомів уретриту або простатиту партнер повинен отримати лікування.

Рекомендації щодо ведення статевого партнера:

• Лікування не рекомендується для асимптомних партнерів
• Консультація уролога показана при наявності симптомів
• Обстеження на ІПСШ необхідне при діагностиці вагінозу
• Використання презервативів рекомендується під час лікування партнерки
• Повторні аналізи не потрібні для підтвердження одужання партнера