Автор Бондар Анастасія 
Державні підприємства в Україні вже давно стали ареною скандалів і корупційних зловживань: мільярди коштів, які мали обслуговувати економіку та бюджет, часто опинялися у приватних кишенях. Деякі підприємства стали збитковими і роками залишаються без розвитку, чекаючи «кращих часів».
Приватизація мала змінити ситуацію та стати інструментом, який би дав підприємствам друге дихання та наповнив державний бюджет, але на практиці це не виявилося панацеєю і операції перетворилися на чергове шахрайство.
Фокус нагадає, як держава втратила контроль над своїми активами, які підприємства продали «з молотка» та що радять експерти, щоб українські заводи, порти та енергетика нарешті запрацювали на економіку країни.
Після проголошення незалежності Україна успадкувала величезну кількість державних підприємств — від заводів і шахт до санаторіїв і наукових інститутів. Держава не змогла ними ефективно управляти, тому на початку 1990-х почалася Велика приватизація. Спочатку це було задумано як шлях до створення ринкової економіки, але дуже швидко це перетворилося на процес, результатом якого стала поява олігархів.
Перший етап – купонна приватизація: кожен українець отримував сертифікат, який можна було обміняти на частку підприємства. Однак більшість людей не розуміли, як це працює, і ваучери масово скуповували посередники та керівники підприємств. Саме тоді контроль над підприємствами взяли «червоні директори» — колишні радянські менеджери.
Грошова приватизація почалася наприкінці 1990-х років. І тут усе почалося насправді: підприємства продавали за безцінь, часто одному, заздалегідь домовленому покупцеві. Перед продажем об’єкти свідомо доводилися до банкрутства – виводилися прибуткові активи, накопичувалися борги та створювалися штучні проблеми. Завдяки цьому їх можна було купити за копійки, а держава втратила мільярди.
Які компанії стали для себе делікатесом?
Приватизація підприємств 2005–2013 років залишила по собі цілий набір історій про завищення цін. Це період, коли державні активи продавалися так дешево, ніби це були не великі промислові гіганти, а речі, що продавалися «для власних потреб».
Найяскравіший приклад – «Криворіжсталь». У 2004 році підприємство було продано Рінату Ахметову і Віктору Пінчуку за 4,26 млрд грн. (800 мільйонів доларів). Однак після політичних змін договір було переглянуто, суд визнав приватизацію незаконною, і завод повернули державі. Коли у 2005 році відбувся справді відкритий аукціон, міжнародний концерн ArcelorMittal уже заплатив 24,2 млрд грн, тобто в шість разів більше. Але це був не єдиний «розпродаж».
Чорноморське пароплавство фактично втратило флот через борги та непрозорі управлінські рішення. Кораблі продавалися за мінімальними цінами, а частина багатства просто зникала.
Одеський припортовий завод роками “крутився по колу” у зв'язку з маніпулюванням цінами. Його намагалися продати роками, але один аукціон за іншим закінчувався провалом. Останній був кілька днів тому. Скандальною була і приватизація заводів «Більшовик». Підприємство продали у 2021 році за 1,4 млрд грн – дешевше за вартість самої землі. Експерти підкреслили: реальна ціна може бути в 2-3 рази вищою. Але конкурс був обмеженим, тому результат нікого не здивував.
А також гірничо-металургійна промисловість, енергетика, лікеро-горілчані заводи, які продавалися безкоштовно.
Скільки Україна заробила на приватизації у 2024 році
Після початку повномасштабної війни приватизація в Україні була повністю призупинена – в ситуації невизначеності держава просто не могла продати активи. Лише влітку 2022 року парламент розблокував малу приватизацію, а з 2024 року відкрив шлях і до великої. Тоді було побито рекорд: від продажу об’єктів малої приватизації держава отримала майже 3,5 млрд грн, а двох великих об’єктів – готелю «Україна» та ОГХК – ще 6,45 млрд грн.
Незважаючи на це, значна кількість державних підприємств наразі залишаються збитковими: вони в боргах, втрачають ринкову вартість і потребують постійних бюджетних дотацій. Але держава поки що не поспішає виставляти такі підприємства на продаж.
Держпідприємства на плечах держави: чому не працює
Старший штабний офіцер 2-го корпусу JSW, міністр економіки та торгівлі (2014) Павел Шеремета зазначає, що досвід давно показав, що приватна економіка працює ефективніше, ніж державна. За його словами, Україна повинна продавати держактиви, але робити це на відкритих аукціонах, без кулуарних домовленостей.
Подібної думки дотримується і в.о. міністра економіки Павел Кухта. У ньому нагадується, що в 1990-х роках українська економіка пройшла болісний шлях від планової моделі до ринкової, і роль держави в сучасних умовах полягає не в управлінні підприємствами, а у створенні відповідного середовища для бізнесу: стабільності, доступу до фінансування та кваліфікованої робочої сили.
«На практиці держава досі намагається «тягнути» вагон держпідприємств, що вкрай неефективно», – каже Кухта.
Економіст Борис Кушнірук пояснює, чому державні підприємства так погано працюють: держава просто не створена для бізнесу. У приватній компанії весь ризик лягає на власників, а для чиновника, навіть чесного, будь-яке рішення може призвести до кримінальної відповідальності, а бонусів за успіх немає.
“Тому рішення зволікають, інвестиції не надходять, а підприємства стоять на місці. Тому необхідно приватизувати або передати управління професійним інвесторам, щоб державні підприємства почали працювати ефективно, на користь економіці та країні”, – зазначив фахівець.
Павел Кухта звертає увагу на іншу проблему: державні підприємства часто стають джерелом корупції.
“Найгучніші політичні скандали останніх десятиліть стосувалися державних активів, де є велика спокуса залізти в державну кишеню і перекласти її у свою. А це ресурси, які могли б служити економіці та суспільству”, – каже він.
Водночас Кухта наголошує: держпідприємства не можна просто «виключити», адже вони створюють робочі місця, виробляють продукцію та дають надходження до державного бюджету.
«Головне завдання — не ліквідувати їх, а перетворити з корупційних осередків на справді діючі, якісні підприємства для українських громадян та економіки», — резюмує Кухта.
Що дасть нове життя державним підприємствам?
Експерти погоджуються: приватизація може стати одним із найефективніших інструментів відновлення держпідприємств. Але це буде працювати лише за умови реалізації за чіткими правилами, захисту від зловживань та залучення міжнародних стратегічних інвесторів.
Павел Шеремета також наголошує, що не слід обмежувати коло інвесторів – мають бути створені рівні умови як для українських, так і для іноземних покупців. Саме конкуренція забезпечує справедливе ціноутворення.
«Військові загрози фактично відрізали Україну від значної частини потенційних інвесторів, особливо іноземних, що обмежило конкуренцію і, як наслідок, знизило можливі ціни продажу активів. Експерт підкреслює, що в мирних умовах державні активи могли б коштувати значно дорожче.
Майбутнє українських держкомпаній – за стратегічним західним інвестором
Експерти відзначають, що більшість великих державних підприємств в Україні працюють вкрай неефективно. Деякі з них топчуться роками, а управлінські рішення часто залишаються слабкими – незалежно від політичної влади.
«Ідеться не лише про металургійні заводи чи порти. Це також про «Енергоатом», «Нафтогаз», «Укрзалізницю», «Укренерго», «Укрпошту» та багато інших стратегічних компаній. Подивіться, як вони працюють – через «лог». Системно там нічого не змінюється», – каже Павел Кухта.
На його думку, стратегічним рішенням для України є масове залучення великих західних інвесторів, насамперед європейських корпорацій. Вони здатні забезпечити сучасні стандарти менеджменту, інвестиції та зменшити ризик корупції, яка десятиліттями супроводжує українські державні підприємства.
Кухта нагадує, що Польща свого часу пішла подібним шляхом: німецькі компанії фактично перезапустили цілі галузі, модернізували виробництво та забезпечили стійке економічне зростання. Після перемоги Україна теж може повторити цей сценарій – продати частину акцій, передати підприємства в концесію або придбати іноземне правління з правами контролю.
«Це вирішить одразу дві проблеми: забезпечить ефективне управління підприємствами та знизить ризики корупції», — пояснює він. «Держава збереже контроль і отримає дивіденди, а західні менеджери забезпечуватимуть розвиток, інвестиції та прибуток».
Кухта зазначає, що участь великих європейських компаній мала б і безпековий ефект: ворог не ризикував би перетворюватися на стратегічні об’єкти з іноземними інвестиціями, а міжнародна підтримка України стала б ще сильнішою.
“Україні потрібен один або декілька серйозних західних інвесторів, які візьмуть управління та професійно ведуть бізнес. Частину компанії можна продати таким інвесторам, а решту розподілити між українцями у вигляді акцій. Завдяки цьому компанія зможе діяти в інтересах нації, а держава збереже контроль, не втручаючись у повсякденне управління”, – підсумував експерт.
Прозорі продажі через Prozorro: реальні результати та виклики
Чесна приватизація в Україні залишається проблемою: угоди іноді укладаються поза прозорим процесом, а умови продажу підлаштовуються під конкретного покупця. Щоб змінити це і зробити процес більш відкритим, була запроваджена система Prozorro.
«Це одна з найефективніших прозорих систем продажів у світі, яка дійсно працює. Проте ідеальних механізмів не існує. Система потребує постійного оновлення та зміцнення, тому що завжди знайдуться ті, хто намагатиметься обійти правила», — каже Павел Шеремета, міністр економіки та торгівлі (2014), який був основою цієї системи у 2014 році.
У випадку з малими та середніми підприємствами найбільше помітна робота Prozorro.
“Через Prozorro продаються малі та середні активи. Продаж – це велике досягнення. Коли ціна зростає в рази, це означає, що була справжня конкуренція і з'явився справжній інвестор”, – пояснює економіст Володимир Дубровський.
Однак на великих підприємствах ситуація інша.
“Завжди є ризик, що держава поставить такі умови, що деякі потенційні інвестори навіть не зможуть подати заявку. Це стара проблема, яка не зникла”, – підкреслює він. Тому результат залежить від політичної волі. Якщо держава дійсно хоче віддати компанію в хороші руки і отримати за неї справедливу вартість, необхідно створити конкуренцію та прозорий процес приватизації. Якщо держава не мотивована, перемагають особисті інтереси, підсумував експерт.